| Головна » Файли » 8 Березня |
| 03.03.2015, 18:23 | |
Учениця: Можна у світі чимало зробити: Перетворити зиму на літо. Можна моря й океани здолати, Гору найвищу штурмом узяти. Можна пройти крізь пустелі та хащі... Тільки без мами не можна нізащо, Бо найдорожче стоїть за словами: В світі усе починається з МАМИ
Учениця: Ще в колисці немовля Слово „мама” промовля. Найдорожче в світі слово Так звучить у рідній мові: Мати, матінка, матуся! Мама, мамочка, мамуся! Називаю тебе я, Рідна ненечко моя!
Учень: Дитина і мати. Картина звичайна. А все ж, наче сонця промінням осяяна. Блакитям мальована, сонцем залита. Загорнена в вічність... в безмежні простори І краща, ніж земних митців архітвори. В ній все те найкраще, що має Вселенна: Її мальована рука божественна. Чисті звуки серця – і біль, і сліз море, Посвята і розкіш, і щастя, і горе... Дитина і Мати. Картина звичайна. Життя все нового – незбагненна тайна.
Ведуча. – Мати... Це перше слово, яке з радістю вимовляє дитина. Мама – це те слово, яке найчастіше повторює людина у хвилини страждання і горя. Матерів мільйони, і кожна з них несе в серці любов. Хіба не на її руках викохувались учені й поети? Хіба не вона наділяла своїм незгасним світлом духовної енергії цілі покоління? Хіба не вона донесла культуру до нинішнього дня? Від покоління до покоління, з роду в рід саме вона – мати несла вогонь духовного. Всі жінки однаково прекрасні, коли підносять дитину до грудей. Кожен скаже: „Найкраща мама – моя мама”. Шанування Матері – один із найсвятіших обов’язків людини і неоплатних боргів дітей. Вона нас зростила, виховала, навчила добра, леліяла, любила. І як же не відплатити їй пошаною, любов’ю, ласкою і допомогою. А власне, тільки цього і хочуть він нас наші матері.
Ведуча. Людині, чия любов не знає меж, чиїми грудьми вигодувано цілий світ, людині, яка найбільше нас любить – мамі – присвячуємо ми сьогодні це свято.
Ведучий 1. А ти знаєш, хто організував це свято?
Ведучий 2. Так. Його підготовили і проводять громадські організації союзу жінок Київщини „За майбутнє дітей та безпечне довкілля” Києва і Тетерева.
Ведучий 1. А що то за свято без гостей? Тому до нас завітали гості з Києва, Городянки, Раски, Мигалок, Підківки і Тетерева.
Ведучий 2. Я думаю, час їх назвати. Це Сінько Василь Данилович – депутат Верховної Ради двох скликань.
Ведучий 1. Іщенко Раїса Панасівна – голова громадської організації Союзу жінок Київщини „За майбутнє дітей та безпечне довкілля”.
Ведучий 2. Самусь Володимир Іванович – замісник голови Бородянської держадміністрації.
Ведучий 1. Коровнікова Світлана Олександрівна – замісних голови Бородянської районної ради.
Ведучий 2. Тетяна Павлівна
Ведучий 1. Рябчун Надія Степанівна – член громадської організації Союзу жінок Київщини.
Ведучий 2. Самолудченко Микола Григорович – голова Пісківської селищної ради.
Ведучий 1. Колодій Юрій Олексійович – директор Тетерівського лісгоспу.
Ведучий 2. Ципцюра Віталій Ростиславович – директор Пісківського склозаводу.
Ведучий 1. Тростенюк Григорій – директор заводу „Тетерівліс”.
Ведучий 2. Ніколенко Іван Трохимович – замісник директора заводу „Артем”.
Ведучий 1. Ляховець Вікторія – кореспондент газети „Київська правда”.
Ведучий 2. ПшиченкоВаолентина – кореспондент газети „Вперед”.
Ведучий 1. Тарас Полікарпович
Ведучий 2. Отець Віктор.
Ведучий 1. Слово для привітання надається депутату Верховної Ради Сіньку Василю Дмитровичу.
Учень. Гей, заграйте гори, зашуміть діброви, Приберіться, ниви, красно та багато, Зажурчіть, потоки, заведіть розмови Про святочну днину, про велике свято. Заспівайте гучно в тихім гаю, птиці. Гомоніть з вітрами, польовії квіти, Задзвеніть дзвіночки, рожі, всі косиці, Заспівайте хором, українські діти. А кому ж то грати та кому співати? Знає це дитяче чистеє серденько. Нині Твоє свято, наша рідна мати, Будь благословенна, дорогая ненько! І прийми в цю днину щирії привіти, Хай Бог дасть потіхи з нас тобі діждати, Хай Тобі й Вкраїні служать твої діти, Будь благословенна, українська мати!
Ведучий. Мати – джерело життя. Живий вогонь – ясне дитя народжує жінка – мати. Серце матері благословенне і сповнене любові і краси. Мова матері животворна, помисли її охороняють дитину протягом всього життєвого шляху. Недарма народ каже: „Материнська любов і з дна моря виручає”. Мати – найперша вихователька дитини: вчить рідної мови. звичаїв українського народу. Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій, багатій, щедрій землі українській. Це – земля наших предків. Тут корінь роду українського, що сягав сивої давнини, одвічних добрих традицій, які сьогодні відроджуються. Одна з них – свято Матері, ми відзначаємо сьогодні.
Пісня про маму.
Уривок з п’єси „Фараони”.
Онисько. І ми по хатах, чи що?
Таран. Добре тобі, Ониську! Прийдеш додому, вицідиш глечик квасу для прохолоди, простягнешся під яблунею, жінка мовчки чоботи з тебе зніме, подушку підіб’є – і спи собі на здоров’я! А тут... (Безнадійно махнув рукою).
Онисько. На себе ремствуй! Учить жінку треба!.. Моя теж така була, а тепер хоч до рани прикладай. А ти – ліберал!
Таран. Я ліберал! (Б'є себе в груди). Я ліберал?! Ні, брат! Я вже твердо вирішив – досить!.. (таємниче). Кину я свою Одарку! Кину – і край!.. Не до пари вона мені. Дівкою ще наче личила, а тепер занехаялась, постаріла, теплого слова не почуєш від неї. Тільки гир та гир. І по господарству порядку немає, і на роботу ніколи не вийде. Р-р-розведусь!..
Онисько (подумавши). Я чув, і голова наш не мириться з жінкою і теж помишляє про... (Жест).
Таран. (радісно). От бачиш! Хто раніше, хто пізніше – всі, брат, до цього дійдемо! Це тобі не старий режим!..
Онисько. Мо, й таке буде...
Таран. Аби жилось погано, то й гиркай собі на здоров’я. А то ж ні. Хату поставив, як дзвін, - три кімнати. Хліб – ще позаторішній лежить. І сало, і до сала... електрика цілу ніч світить. (Махнув у бік стовпа). Із області по знайомству цілого радіо комбайна припер, хоч так грай, хоч пластинки став. Живи під музику та чоловіка голуб, так ні... (Голосно гикнув). Хвилька нічого не підсипає в горілку? Щось мені той... (Жест).
Онисько. Гріх наговорювати! Дванадцятий рік беру в неї – і кращого самогону для здоров’я не пам’ятаю...
Таран. Це, мабуть, у мене нервене. Так що я хотів тобі сказати? Ага, згадав. Добре жилось єгипетським фараонам... Я десь чув, що жінки кожного ранку ноги їм цілували...
Онисько. Ще й як цілували! Фараони, брат, уміли своїх жінок у руках тримати.
Таран. Молодці фараони!
Онисько. А мо, заспіваємо? На пісню тягне.
Таран. Мені ще дома доведеться співати, бодай не діждати ворогові такої пісні.
Онисько. Бувай. Жаль мені тебе, до сліз жаль! Але сам винуватий – ліберал!.. (Виходить).
Таран. Тьху! І видере ж таке противне слово – “ліберал”! Чортзна-що! (Відчиняє хвіртку).
В цей час чути голосне: “Ку-ку-рі-ку!”
«А здох би ти, проклятущий, розкричався!..»
З хати виходить Одарка, легко одягнена, коса впала на плече.
Одарка. Знову лементуєш серед ночі?
Таран (обурено). І коли ти того півня заріжеш? Скільки разів треба наказувать?!
Одарка. Причепився до півня! Поперек горла він тобі став?!
Таран. Це не півень, а диявол з кнопкою. Тільки відчиниш хвіртку, вже й горланить.
Одарка. Північ, то й горланить.
Таран. Чого ж сусідський мовчить?
Одарка. У сусідів немає півня.
Таран. І нам він ні до чого!
Далеко на селі чути півнячий переспів.
Одарка. Чуєш, скрізь співають.
Таран. Мені до чужих півнів діла немає, а своєму я господар! Сказав заріж – і крапка!
Одарка. Вгамуйся, люди почують.
Таран. Хай чують, яка в мене жінка. На роботі не була?
Одарка. Ні.
Таран. Соромиш мене перед людьми!
Одарка. Дома тієї роботи зібралось – на трьох стане. Хліб пекла, білизну попрала, Наталочці плаття пошила, хату підмазала, поприбирала...
Таран (перебиває). Та-та-та! Заторохтіла! Переробилася! Знаю – в холодочку вилежувалася! В гамаку гойдалася?! Купив я його, дурень, на свою голову! Сама хоч би причепурилася...
Одарка. Покрутився б, як я, та спробував чепурним та охайним в холодочку вилежуватися! Побачила б я, на кого ти був би схожий... коли б був на моєму місці.
Таран (сміється). На твоєму місці? Оце налякала! Та якби я був на твоєму місці, у мене б усе (жест)... кипіло, а я лежав би та посвистував. (Сміється). Придумала, що сказати. (Іде до гамака, знімає піджак, кидає його на гілку дерева, лягає). Оце так втнула – “на моєму місці”. (Сміється).
Одарка виносить з хати ковдру, кидає в гамак.
Одарка. Вкрийся, під ранок холодно буде.
Таран. Кажеш, якби побув... хе-хе-хе... (Вже крізь сон). На... тво... єму... міс...ці... Гм-м-м!..
Уривок з вистави „Есмеральда”.
Ведучий. Вона підвела голову й побачила червонувате світло, що пробивалося крізь щілини дверей чи люка, пробитого в склепінні цієї темниці-могили. Важкий засув заскрипів і вже один тільки чоловік стояв перед нею. Чорна чернеча ряса спадала аж до п’ят, чорний каптур ховав його обличчя. Нічого не було видно: ні лиця, ні рук. Це був довгий чорний саван, під яким щось рухалося. Вона кілька хвилин пильно дивилася на цю подобу мари. Обоє мовчали. Вони нагадували дві статуї, які зіткнулися одна з одною. У цьому склепі тільки дві речі здавалися живими: гніт ліхтаря, що потріскував у вогкому повітрі, та краплі води, які, падаючи із склепіння, утворювали концентричні кола на освітленій ліхтарем маслянистій поверхні калюжі. Нарешті дівчина порушила мовчанку:
Дівчина. Хто ви?
Священник. Священик. Ви готові?
Дівчина. До чого?
Священник. До смерті.
Дівчина. О, а чи скоро?
Священник. Завтра.
Дівчина. Це надто довго! Чому не сьогодні?
Священник. Виходить, ви дуже нещасні?
Дівчина. Мені так холодно.
Ведучий. Зіщулившись, вона обхопила руками ступні своїх ніг. Жест, властивий нещасним, що мерзнуть. Ми вже бачили це в затворниці Роландової вежі. Зуби Есмеральди цокотіли. Священик, здавалося, оглядав з-під свого каптура камеру.
Священник. Без світла! Без вогню! У воді! Це жахливо!
Дівчина Так, день сяє для всіх. Чому ж мені дано тільки ніч?
Священник. А чи знаєте ви - чому ви тут?
Дівчина Здається, знала. Але тепер я вже нічого не знаю.
Ведучий. Раптом вона заплакала, мов дитина.
Дівчина Я б хотіла вийти звідси, пане. Мені холодно, мені страшно, і щось холодне повзає по моєму тілу.
Священник. Добре, ідіть за мною.
Ведучий. Сказавши це, священик узяв її за руку. Нещасна перемерзла до самих кісток. Та все ж ця рука обпекла її своїм холодом.
Дівчина О! Це крижана рука смерті. Хто ж ви?
Ведучий. Священик підняв каптур. Перед нею було зловісне обличчя, яке так довго її переслідувало, голова демона, що з’явилась у старої Фалурдель над головою її коханого Феба, ті самі очі, блиск яких вона востаннє бачила біля блиску кинджала.
Дівчина А, це той священик!
Ведучий. Вона опустила свої знесилені руки і, не перестаючи тремтіти, похиливши голову, втупила очі в землю й заніміла. Священик дивився на неї очима коршака, який довго ширяє над бідним жайворонком, що причаївся в житі, і, поступово звужуючи величезні кола свого польоту, зненацька, як блискавка, кидається на жертву й тримає її, напівживу, у своїх пазурах. Вона тихо прошепотіла:
Дівчина Кінчайте! Кінчайте! Добивайте!
Священник. Ви мене боїтеся? Хіба ви мене боїтеся?
Дівчина Так, кат завжди знущається із засудженої. Ось уже скільки місяців, як він переслідує мене, як він погрожує мені, як він лякає мене! Доки його не було, Боже мій, яка я була щаслива! Це він увергнув мене в цю безодню! О небо! Це він убив... Це він його убив! Мого Феба! О мерзенний! Хто ви? Що я вам зробила? Ви мене ненавидите? Чого ви хочете від мене?
Священник. Я кохаю тебе! Чуєш? Я кохаю тебе!
Дівчина Та яке ж це кохання!
Священник. Кохання проклятого.
Ведучий. Обоє якусь мить мовчали, пригнічені тягарем своїх почуттів: він – знавіснілий, вона – отупіла. Вона урвала його жахливим, різким сміхом:
Дівчина Подивіться-но, отче! У вас під нігтями кров!
Священник. Ну добре, нехай! Ображай мене, глузуй із мене, обвинувачуй мене, але ходімо звідси, ходімо! Поспішаймо! Це призначено на завтра, кажу тобі. Кревська шибениця, ти ж знаєш, завжди напоготові. Це жахливо! Бачити, як тебе повезуть на цьому візку. Зглянься! Я ніколи ще так сильно не відчував, як я кохаю тебе! Іди за мною. Ти ще встигнеш мене покохати після того, як я врятую тебе. Можеш ненавидіти мене скільки захочеш. Але йди. Завтра! Завтра шибениця! Твоя страта! Рятуй себе! Пощади мене!
Дівчина Що сталося з моїм Фебом?
Священник. А ви безжалісні!
Дівчина Що сталося з Фебом?
Священник. Він помер!
Дівчина Помер! Тоді навіщо ж ви кажете мені про життя?
Священник. Так, він, мабуть, помер. Клинок увійшов дуже глибоко. Думаю, що я зачепив вістрям його серце. О, все моє життя було на вістрі цього кинджала!
Дівчина Іди геть, потворо! Іди геть, потворо! Іди, вбивце! Дай мені померти! Нехай кров нас обох вічною плямою ляже на твоє чоло. Бути твоєю, священику! Ніколи! Ніколи! Ніщо нас не з’єднає. Навіть пекло! Іди геть, проклятий! Ніколи!
Священник. Кажу тобі, він помер! Дівчина О, мій Фебе!
Онисько. Ну, як тобі, ця дівчина? Подобається!
Таран. Що то воно – молодість, як приємно, коли молода дівчина цілує. Таке відчуття, ніби з келиха пахучого меду пригубиш. Та й ми ще козаки (виструнчується і раптом скрикує). Ой! Поперек. Наче качалкою хто оперезав.
Онисько. То будеш брати її в жінки?
Таран. Та на біса вона мені. Тут ось розігнутись не можу, а ти про женячку балакаєш. Та й мені треба жінка, яка б мене на руках носила. І щоб була дівка із серцем і перцем.
Онисько. О! Я знаю таку! Не раз ти її побачиш.
Уривок з вистави „Приборкання „
Онисько. О це так дівка! Сам би одружився, як би був нежонатий.
Таран. Гонорлива – через раз. Та й чув же, весілля у неї скоро.
Онисько. А ти відбий її у жениха.
Таран. Ти здурів чи що? У неї наречений – хлопець завзятий. Ще мені ребра поламає. У мене поперек і так болить. Не хочу я такої жінки.
Онисько. Вередливий ти чоловік, я тобі скажу. І та не та, і та не така. То ти вже мабуть забув, що ти хочеш розвестись з Одаркою.
Таран. Я вже і сам не знаю, що мені робити? Я хочу таку жінку, щоб мені ноги цілувала. Хай то буде немолода жінка, хай би була з дітьми, аби вона мене шанувала, та мої примхи вдовольняла.
Онисько. Не знаю, кого тобі і порадити. Заховаймось. Хтось іде.
Уривок з вистави „Дванадцять місяців”.
Падчериця. Ой! Як страшно в лісі! Як холодно. Я замерзла. Моя мачуха послала мене по підсніжники. А які можуть бути квіти в лісі у такий мороз.
Квітень. Хто це бродить лісом? Дівчинка? Тобі не холодно? Ти таке маєш благеньке платтячко. В таку погоду треба тепліше одягатись.
Падчериця. Я знаю. Але я не маю теплої одежі. Я сирота. Мене мачуха послала в ліс по підсніжники.
Квітень. Підсніжники? Зараз? Ти в своєму розумі?
Падчериця. Моїй мачусі цього не поясниш. Піднісжники гроші коштують, а все інше її не цікавить.
Квітень. Добре. Я дам тобі квітів. І одяг теплий дам. Але ти більше не шукай в лісі квіти взимку.
Падчериця. Дякую тобі, брате Квітень! Я тебе ніколи не забуду.
Квітень. Прощавай, дівчинко! Хай ці квіти допоможуть тобі у біді. (Пішов).
Підходять мати і дочка
Мати. Ну, нарвала під сніжників? Я ж казала, що вони тут, недалечко в лісі ростуть. Де вони? Треба неодмінно завтра їх повести на базар. Я думаю, що ми гарні гроші візьмемо за них.
Дочка. Мамо! Глянь, як наша падцериця прибарахлилась. Де ти взяла таку класну курточку.
Падчериця. Мені її брат Квітень подарував.
Дочка. Мамо! І я хочу собі обновку!
Мати. Зараз же віддай цю курточку моїй дочці. Вона тобі зовсім не личить. Та й куди ти в ній підеш? До свиней чи до корови?
Падчериця (плаче). Віддай! Віддай!
Квітень. Хто тут плаче? А, це знову ти, дівчинко? Хто тебе ображає? (Знімає курточку з плечей дочки). Не твоє не смій брати.
Дочка. Ага! Я теж хочу курточку. Хоча б курточку із собачого хутра.
Квітень. Ну що ж! Ось вам курточки!
Дочка. Ой, яка гарненька! Дякую, дякую!
Мати. Дурепа ти, дурепа! Кому потрібні такі лахи. Ти б краще шубу норкову попросила. А то в цій куртці ти на собаку схожа.
Дочка. Я на собаку! А ви в своїй одежі на злющого вовка схожі. Вовк ви, вовк?
Мати: Ти собака, собака.
Таран. Дорогі мої жіночки! Досить сваритись. Ви всі такі гарні, а особливо ця ваша Падчериця.
Дочка. Що? Ти прийшов глузувати з нас. Ану забирайся. Бо зараз як дам по пиці, то зразу любов до нашої сирітки пройде.
Мати. Що ти на нього дивишся! Тягни палючу та поперебивай йому ноги, щоб знав, як до дурепи залицятися.
Дочка. Іди, іди, а то, як ще більше мене розізлиш, то я тобі пасть порву, моргала виколю, редиска ти нещасна.
Таран. Ото влип, так, влип. Треба тікати звідси. Одарко! Рятуй. Оборони мене від ворога лютого.
Онисько. Чого репетуєш? Що сталося, з ким ти воював, вві сні.
Таран. Тю! Значить то був тільки сон! Якби ти знав, що мені приверзлось! (витирає піт з лоба).
Онисько (бере пляшку). Пуста – пустісінька. От якби наші жінки були як жінки, та вигнали по відерцю горілки кожна, то не дурів би ти так на похмілля.
Таран. Не смій мені говорити так про жінок. На них молитись треба, як на святиню!
Онисько. Все-таки в тебе якийсь дефект трапився. А як же з фараонихами бути.
Таран (встав). Які фараонихи?.. Ти... уламок минулого!.. Ти в якому віці живеш? В двадцятому? То не тич мені під ніс їх, бо... (Наступає на Ониська, той тікає). Зрозуміло?
З хати виходить Одарка.
Одарочко!..
Одарка. Не сердься, вже сніданок готовий. Ось тільки сирівцю з погреба дістану.
Таран. Сердитись? На тебе? Нізащо в світі!
Одарка. Ти вчора наказував півня зарізати, а я не послухала, а завтра заріжу.
Таран. Навіщо різать, хай собі співає.
Онисько. Пропав чоловік.
Аристарх. Був і немає.
Таран. Рідна моя, кохана! (Цілує Одарку).
Одарка. Що з тобою сталося! Он люди дивляться.
Таран. Хай дивляться! Хай знають, як жінку свою любити та шанувати треба.
Ведуча 1. Впаде нехай на голову зла кора. Тому, хто руку здійме на жону І хто її до строку в біль зістарить І хто її зневажить сивину.
Ведуча 2. Хто жінку на коліна змусить стати, Хто обікраде душу й серце їй, Той має назавжди запам’ятати, Його не пощадить вселюдський гнів.
Ведуча 1. Так, треба любити, шанувати своїх дружин, мам, адже вони є берегинями нашого роду, домашнього затишку. Вони, наші матері, є тісною ниточкою, яка єднає всю родину.
Ведучий 2. Сім’я – це пристань і човен, Сюди повертаєшся знов. Із мандрів далеких і плавань, Тут вічно панує любов.
Ведучий 1. Сімейний вогонь палає, Теплом наповнивши дім. Хай щастя не зраджує їм.
Пісня „Місяць”.
Танець „Твіст”.
Ведучий 2. Імення Матері, як дух, завжди кликало українців зрослих на материнській любові, до молитви перед образом Пречистої Матері Божої. І ми звертаємо свій зір на Неї, заступницю нашу, як змалечку кличемо: „Мамо!”, коли в нас щось заболить, бо знаходимо у святому материнстві Пречистої риси своїх матерів.
Ведучий 1. Посіяла людям Літа свої, літечка житом, Прибрала планету, Послала стежки споришу, Навчила дітей, Як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко – І тихо пішла за межу.
Учениця 1. – Куди ж це Ви, мамо?! – Сполохано кинулись діти,
Учениця 2. – Куди Ви, бабусю? – Онуки біжать до воріт.
Учениця 1. – Та я недалеко... Де сонце лягає спочити. Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.
Учениця 3. – Та як же без вас ми? Та що ви намислили, мамо?
Учениця 2. – А хто нас бабусю, У сон поведе по казках?
Учениця 1. – А я вам лишаю Всі райдуги із журавлями, І срібло на травах, І золото на колосках.
Учениця 3. – Не треба нам райдуг, Не треба нам срібла і злата, Аби тільки Ви Нас чекали завжди край воріт. Та ми переробим Усю вашу вічну роботу, - Лишайтесь, матусю, Навіки лишайтесь, не йдіть.
Ведучий. Вона посміхнулась, Красива і сива, як доля, Махнула рукою – Злетіли у вись рушники,
Учениця 1. „Лишайтесь щасливі!” – І стала замисленим полем На цілу планету, На всі покоління й віки.
Ведучий. Якби стільки доброти, скільки випромінює серце матері, випромінювалось би ним на всіх оточуючих, зло загинуло б. Саме їм, найдорожчим, найріднішим, наймилішим. Ми хочемо сказати сьогодні „Спасибі”.
На сцену вибігають дівчатка і хлопчаки.
1-а дівчинка: А моя – наймиліша Зі всіх людей ненька, Тиха, мов голубка, Щира і миленька
2-а дівчинка: Немає у цілім світі Всім вам признаюся, Кращої матусі, Як моя матуся.
3-а дівчинка: Я свою матусю Щиро так кохаю, Що і розказати Не вмію, не знаю.
4-а дівчинка: Коли я хворенька, Прийде моя ненька Тільки раз погляне – Мені легше стане.
Учень 1. Мамо моя, опада сніжок, Климом стеле путь, Хай не завіє твоїх стежок, Що синові в серце йдуть.
Учень 2. Мамо! Берегине наша! Це ти тихою колисковою оберігала мій сон в дитячі літа. Це ти навчала мене жити за законом Любові і Правди. Це ти не давала мені спіткнутися на життєвих дорогах, будила совість, берегла від ганьби.
Учень 3. Це ти трунком степів і гір поїла серця сповнювала їх гордістю і відвагою. Це твої згорьовані очі йшли за нами по всіх великотрудних дорогах, не давали забути, хто ми, чиї ми діти.
Учень 4. Благослови ж нас, боже, бути гідними дітьми Матерям нашим! Дай нам розум і хист послужити їм. Дай нам сили й снаги оберегти й заступити їх у лиху годину!
Учениця. Є в мене найкраща на світі матуся. За неї до тебе, Пречиста, молюся, Молюся устами, молюся серденьком До тебе, Небесна Ісусова ненько. Благаю у тебе дрібними словами. Опіки і ласки для любої мами. Пошли їй не скарби, а щастя і долю. Щоб дні їм минали без смутку, без болю. Рятуй від недуги матусеньку милу, Даруй їй здоров’я, рукам подай силу, Щоб вивела дітей у світ та й у люди, Щоб мною раділа – пишалась усюди. За це я складаю в молитві долоні До тебе, Царице, на сонячнім троні.
Звучить пісня „Многая літа”.
Ведуча 1. Жінкам – гостям із Києва і Бородянки „Многая літа”.
Ведуча 2. Жінкам – працівникам культури і освіти „Многая літа”.
Ведуча 1. Жінкам пенсіонерам, домогосподаркам, ветеранам праці „Многая літа”.
Ведуча 2. Медичним працівникам Раски, Тетерева, Пісківки – „Многая літа”.
Ведуча 1. Жінкам – підприємцям – „Многая літа”.
Ведуча 2. Жінкам – працівникам Тетерівського лісгоспу, Пісківського склозаводу, заводу „Тетерів ліс” – „Многая літа”.
Ведучий 1. Пермінову Сергію, в якого сьогодні День народження „Многая літа”.
Слово отцю Віктору.
Слово – відповідь батьків.
Ведуча. А зараз ми надаємо слово голові громадської організації Союзу жінок Київщини – Іщенко Раїсі Панасівні.
Вручення подарунків.
Ведуча. Слово голові Тетерівської громадської організації Союзу жінок Київщини – Сандалович Людмилі Борисівні.
Запрошення до столу.
Ведуча. Пісня „Посидим по хорошому”.
Ведуча. Вітання голови Пісківської селищної ради – Самолудченка Миколи Григоровича.
Ведуча. Слово надається Івановій Тетяні Михайлівні (представляє ансамбль).
Пісні у виконанні ансамблю Пісківського склозаводу.
Ведуча.„ Жіноча доля – хто її знає, Жіноча доля – хто її обмине”
Ведуча. Ми сьогодні хочемо розповісти не про всіх, а про деяких жінок, чиї долі варті уваги, хоча, якщо по правді говорити, такі долі у багатьох жінок, запрошених на наше свято. 1. Деркач Параска Арсентівна – співає. 2. Хиля Софія Іванівна – даруємо пісню. 3. Кособлик Тетяна Миколаївна – розповідь-вірш. 4. Марченко Тетяна Григорівна - пісня 5. Надюк Зінаїда Адамівна – розповідь. 6. Дмитренко Галина Іванівна – інтерв’ю. 7. Чайковські – сім’я – пісня.
Ведуча. До слова запрошується директор ПСЗ – Ципцюра Віталій Ростиславович.
Ансамбль. Пісні, танці.
Ведуча. Наше свято завершується.
Ведуча. Шануймося, друзі, на довгі віку Та щедрими будьмо завжди в коханні. Хай діти всміхаються вам в сповитку, Літаючи в снах на світанні.
Ведуча. Зустрічаймось, друзі, як сестри й брати, Прощаймось в надії стрітися знову. І хай нам щастить, Хай щастить у житті На дружню і щиру розмову.
На щастя, на долю, На все дороге нам до болю Зозулі хай віщують літа. І збудеться наша мета.
На щастя, на долю Хай сонце голубить тополю, А небо вклоняється полю І шумлять пшениці, жита.
На щастя, на долю На довгі і мирні літа.
Ведучий. Спасибі вам, люди добрі, за вашу участь у святі.
Ведучий. Ми дякуємо всім, хто нам допоміг матеріально.
Ведучий. Програму вели ведучі: Пермінов Сергій, Чайковський Олександр, Семененць Ірина, Козленко Світлана.
Ведучий. Режисер-сценарист свята – Багінська Л.П. – керівник драматичної студії „Дебют”.
Пісня „І у вас, і в нас хай буде гаразд”. | |
| Переглядів: 459 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |