| Головна » Файли » Афганістан |
| 27.02.2015, 19:42 | |
Час і досі не загоїв рану - Цей одвічний біль Афганістану
Мелодія “Марія Скорботи”
Слова: Ти — вічний біль, Афганістан, Ти — наш неспокій . І не злічить глибоких ран В борні жорстокішій.
Ведучий 1. Доброго дня, шановні односельці!
Ведучий 2. Доброго дня, дорогі гості!
Ведучий 3. Шановні гості нашого вечора!
Ведучий 4. Сьогодні 25-річниця з дня виведення обмеженого контингенту радянських військ з Афганістану, в честь Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, ми зібрались тут у цій залі.
Ведучий 1. В нашому селищі проживає 8 воїнів-інтернаціоналістів та учасників дій в Афганістані. В цю урочисту хвилину ми маємо честь запросити їх до нашого залу.
Ведучий 2. Шановні присутні, зустрінемо ж врочисто тих, хто мужньо і з гідністю виконував свій інтернаціональний обов'язок.
Ведучий 3. І дружніми оплесками віддамо шану їх героїзму, бойовій витримці та відвазі.
Воїни запасу йдуть урочистим кроком з прапором України входять до концертної зали. Звучить фонова музика
Ведуча 4. Сьогодні у нас в гостях.... (список) Мелодія маршу, фото ветеранів
Ведучий 1. До слова запрошується
Ведучий 2. Війна, Чужа. Неждана. Непотрібна. Геройство. Біль. Дочасна сивина. Прокляття чаша випита до дна. Жорстока тиша. Війна. Війна. Війна.
Ведучий 3. Афганська війна..., брудна, не... Та хіба війни бувають чистими? Війна несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобу ... сердець, материнських сердець. У війни х... у війни свій рахунок, своя безжальна ...
Ведучий 4. Афганська війна тривала 10 років. Триває вона і сьогодні, але, слава Богу, вже без участі наших солдатів. А тоді, йдучи у те пекло, вони вірили, що виконують свій інтернаціональний обов'язок, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.
Стежка все крутіше Забирає в небо, Важчає помітно Речовий мішок... Стати б відпочити, Але знаю — треба. І, стиснувши зуби, Йду, за кроком крок. Там за перевалом, Бій клекоче з ночі, Гинуть наші хлопці... Знаю лиш одне: Якщо смерть захоче зазирнути в очі - за спиною друга Не знайде мене...
Відомо нам, навіщо втрати, кров... Так, ми пройшли не марно крізь спекоту. Відкиньте словоблудство про любов І про свою святенницьку турботу, Бо ми пізнали вогнедишний плин, На вражі дула в гори йшли свідомо, Один за всіх — всі, як один!.. Не всі вернулися додому... Тривожна юність лине в наші сни, Прорвуться з болю невигойні рани, І пам'ять заболить: ми ветерани Неоголошеної війни...
Ведучий 1. кажуть, що час — найкращі ліки, хоча роки минають, а пам 'ять вперто вертає усіх назад.
Ведучий 2. 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії Афганістану. Спочатку радянські війська розташовувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулись в бойові дії по всій території Афганістану.
Вся вулиця на службу проводжала Улюбленця свойого — Василя, А парубчак потрапив до Афгану. А там уже не служба. Там війна! А там стріляють, звісно ж, із-за рогу. А там ані фронтів, ані тилів. А там уже покладено, їй-богу, Багато наших Василів! В країні досить виплавлено цинку - Всім Василям убитим по труні. Хто зможе дати правильну оцінку Оцій такій неправильній війні? Чи той, хто із найближчої трибуни Одягнутий в кольчугу орденів Послав на смерть довірливих і юних В патріотизмі зрощених синів? Чи той, хто у районнім виконкомі Від імені народу засіда І відмовяє батькові в прийомі, коли у домі — цинкова біда? Нам не прикрити рани орденами І квітами жахливої труни, Гріхом найтяжчим нависа над нами Свинцева тайна “хитрої” війни.
Ведучий 3. Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.
Ховали інтернаціоналіста, Блищала глухо цинкова труна, Нестерпно пахло тополиним листом І плач дівочий танув, як струна. Чекає хижо мовчки на своє, А мати на колінах у болоті обмацує труну: Чи ж там він є?!! Стоять, відводять очі в бік солдати І шепотить сержантик ледве чуть: Не велено... Не можна відкривати... Не велено... Уже струмки течуть, уже весна така глибока, рання. Учора вже летіли журавлі. Таке врочисте вийшло поховання: Школярики стоять, учителі. А голосок дівочий квилить, квилить, Соромиться кричати на весь світ... Кого клясти, кого назвати винним? І що той світ? Хіба він дасть отвіт? На хрест сусідній похилився тато, Похнюпилися братики малі - В селі ховали воїна-солдата, У мирному вкраїнському селі.
На цвинтарі білий смуток, На цвинтарі чорний сніг. На цвинтарі сніг проліг. Туди, де порожній колос Гойдається між могил. Туди, де плакать вголос Вже більше немає сил. Де біля фотоовалу Так тихо кричать слова. Той слід туди протоптала Вночі молода вдова...
Ведучий 4. Не повернувся чийсь батько, не повернувся чийсь син, але рідні продовжують чекати звістки. Особливо чекає мама. І пише сину листи.
Посміхнувся поштар винувато, Що сказати мені — він не знає. Не приніс знов листа від солдата, Адже знає, що я так чекаю. Ти пиши мені, синку, частіше Хай дорослий — мені ти дитина, Повертайся додому скоріше, Дорогенький, хороший мій сину. Мені часто ти снишся ночами, А прокинусь — тебе вже не бачу. Подивлюсь на портрет твій і часто, Щоб ніхто не помітив, я плачу. Знаєш сину, мені 38, Я бадьора, зовсім не хворію, Все гаразд у нас дома, та тільки Я чомусь, мій хороший, сивію. Я думками, синочку, з тобою, Ти пиши, щоб душа не боліла. Щоб діждалась тебе молодою І чорнява була, а не біла...
Ведучий 1. І невже можна забути оту згорьовану неньку, оту ранню сивину, оті виплакані сльози над “цинковими” хлопчиками, яких у союз привозив “чорний тюльпан”. Так називали літак, який щодоби вивозив гроби загиблих до Союзу...
Поставте скибку хліба на стакан І голови схиліть в скорботі вічній, За тих, кого убив Афганістан, Чиї він душі зранив і скалічив...
Пливе, наче вічність, здобута в бою, Хвилина мовчання. Натягнуті нерви, немов тятива, Пронизує пам'ять скорбота прощання. І сумно згасає, і тяжко сплива Хвилина мовчання.
Ведучий 2. Восени 1988 року за наказом з Москви розпочалася операція “Тайфун”. Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул — Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю.
Пісня “Кукушка”
Ведучий 3. Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них — 12 українцям.
Ведучий 4. Не повернулися додому з війни 3360 воїнів; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон.
Інтерв'ю. Бородянський район має свою сумну історію афганської війни: призвано 125 чоловік, з низ 3 загинуло в Афганістані: Лантушенко Сергій Володимирович (житель смт Немішаєво, 1960-1980, старший сержант, кавалер ордена Червоної зірки), Федоренко Роман Миколайович (1968 р.н., похований в с. Дружня), Мусін Жавдак Хатинович (1961 р.н.). Нині проживають в районі відзначені державними нагородами: Купрієнко Вячеслав Миколайович (смт Бородянка, кавалер двох орденів Червоної Зірки), Кушнірук Анатолій Йосипович (медаль “За бойові заслуги”). Це мені стало відомо від рідного дядька по лінії мами, голови Бородянської районної організації Української спілки ветеранів Афганістану, Герасименко Олександр Михайловича. Помітила, що лише з почуття обов'язку близький родич погодився відповісти на мої запитання.
Ведучий 1. Боляче, коли у мирний час помирають колишні воїни, які пережили страхіття війни. Вижили там, а зараз життя до них немилосердне. І як ми з вами можемо спокійно існувати, коли неспокійно на світі, коли йдуть війни, коли гинуть діти?
Ведучий 2. І поки на Землі існують гарячі точки, і поки порушується біблійна заповідь “не убий”, ми не повинні заспокоюватися. Там, де пролилася кров, виростає ненависть. Де виростає ненависть — сіється смерть.
Іменем жінки, що овдовіла, Іменем матері, що з печалі сивіла, Іменем сина, що батька не знав. Іменем батька, що в січі смертельній упав, Я проклинаю війну жорстоку, - Вона відібрала у людства спокій. Іменем тих, хто в колисці сьогодні, Іменем тих, хто над краєм безодні, Іменем ще не народжених, Сином немовлят не стривожених. Кличу з війною стати на бій, Мир відстояти Зелі голубій.
Пісня “День без выстрела на земле»
Ведучий 3. До слова запрошується....
О, Україно! Ніжно пригорни Усіх живих своїх синів, як мати, Щоб ми уже не бачили війни, Не чули щоб ніколи звук гармати.
Хай буде все, що має бути: І тихі радощі життя, Калини цвіт і вишень біле диво, І мирних ранків сонячність щаслива.
Пісня “Україна”
Ведучий 4. До слова запрошується.....
Ведучий 1. Стільки років щасливої тиші, Та вривається голос в ефір, Що благає. Нагадує. Кличе: Захистіть, збережіть, люди мир!
Ведучий 2. Кожен день, кожен час пам'ятайте, Скільки жертв нам війна принесла. Все, що можна, для миру віддайте, Збережіть для нащадків життя!
Ведучий 3. Шановні друзі! На цьому наша зустріч закінчується. Слава вам, воїни-афганці! Низький уклін від усіх земляків. Нашим гостям і всім присутнім у залі бажаємо здоров'я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, названому — Україна. Дякуємо, що ви до нас завітали. Програма мультимедіа
| |
| Переглядів: 439 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |