Театральна студія "Дебют"

Ведуча. Дівчина не опиралася. Здавалося, вона нічого не помічала. Очі хороброго ротмістра виблискували. Раптом вона обернулася на нього.

Есмеральда. Фебе, навчи мене своєї віри.

Феб. Моєї віри? Щоб я навчив тебе моєї віри? Грім і блискавка! Навіщо тобі здалася моя віра?

Есмеральда. Щоб ми могли повінчатися.

Феб. А! Он воно що! А хіба ми збираємося вінчатися? Красуне моя! А навіщо всі ці дурниці? Велике діло вінчання! Хіба люди менше кохають одне одного, якщо їх не побризкають латиною в попівській крамниці?

Ведуча. Зірвавши з її пліч косинку, ротмістр відкрив таємничий амулет, що висів у неї на шиї.

Феб. Що це таке?

Есмеральда. Не руште! Це мій охоронець! Він допоможе мені відшукати мою сім'ю, якщо тільки я буду гідна цього. О, облиште мене, пане ротмістр! Мамо! Моя бідна матусю! Мамо моя! Де ти! Допоможи мені! Згляньтеся, пане Феб! Віддайте мені мою косинку!

Феб. О дівчино, тепер я бачу, що ви мене не кохаєте!

Есмеральда. Я його не кохаю! Я не кохаю тебе, мій Фебе! Що ти кажеш, злий, ти хочеш розшматувати моє серце? Ось на, бери мене, бери все! Роби зі мною, що хочеш, я твоя. Ну, гаразд, не треба вінчатися, коли це тобі не подобається. Та й що я таке? Жалюгідне вуличне дівча, а ти, мій Фебе, ти — дворянин. І справді, смішно! Танцюристка відзначається з офіцером! Та що я, справді збожеволіла! Ні, Фебе, ні! Я буду твоєю коханкою, твоєю іграшкою, твоєю забавкою, всім, чим ти побажаєш. Бо я ж тільки для цього й створена; нехай мене таврують, принижують, ганьблять, що мені до того! Адже ти кохаєш мене! Я буду самою гордою, самою щасливою серед жінок. А коли постарію або споганію, Фебе, коли стану не вартою вашого кохання, монсеньйоре, тоді ви дозволите мені прислуговувати вам. Інші вишиватимуть вам шарфи, а я, служниця ваша, берегтиму їх. Ви дозволите мені полірувати вам остроги, чистити ваш камзол, стирати порох з вашого взуття. Правда, Фебе, ви не відмовите мені в цій ласці? Нам, циганкам, небагато треба — свободи й кохання!

Ведуча. Раптом над головою Феба вона побачила іншу голову: мертвотно-бліде обличчя, зеленувате, викривлене, з пекельною мукою в погляді, і біля цього обличчя — руку з кинджалом. Це було обличчя й рука священика. Він виламав двері і опинився поряд. Феб не міг його бачити. Дівчина скам'яніла, заледеніла, оніміла від цього жахливого видіння, мов голубка, яка підняла голову в ту мить, коли шуліка заглянув своїми круглими очима до її гнізда.

Вона не могла навіть скрикнути. Вона побачила, як кинджал опустився над Фебом і знову звився, закривавлений.

Ротмістр. Прокляття!

Ведуча. Вона знепритомніла.

В ту мить, коли її очі заплющувалися, коли всяке почуття погасло в ній, їй здалося, що вона відчула вогняний дотик на своїх устах, поцілунок, пекучіший за розпечене залізо ката.

Опритомнівши, вона побачила навколо себе стрільців нічної сторожі. Дівчина чула, як біля неї говорили:

Голоси. Ця чаклунка заколола кинджалом ротмістра.

Ведуча. Відколи Есмеральда опинилася тут, вона і спала У такій біді, в цій темниці дівчина вже не могла відрізнити неспання від сну, марень від дійсності, дня від ночі.

Отак, зціпенівши, заледенівши, закам'янівши, вона майже не чула, як двічі або тричі на день над нею відчинялася ляда, не пропускаючи при цьому й промінчика світла; чиясь рука кидала їй скибку чорного хліба. Ці регулярні відвідини тюремника були єдиним зв'язком з людьми, що лишився у неї.

Нарешті чи то вдень, чи вночі (бо день і ніч у цій домовині були однаково чорні), вгорі почувся шум. Вона підвела голову й побачила червонувате світло, що пробивалося крізь щілини якоїсь подоби дверцят чи ляди, руки й ноги двох людей. Світло засліпило її, і вона заплющила очі.

А коли розплющила, то побачила чоловіка, що стояв перед нею. Чорна чернеча ряса спадала до самих п'ят, такого ж кольору каптур ховав його обличчя.

Есмеральда. Хто ви?

К. - Священик. Ви готові?

Есмеральда. До чого?

К. До смерті.

Есмеральда. О, - а чи скоро?

К. Завтра.

Есмеральда. Так довго ждати! Невже їм важко зробити це сьогодні?

К. виходить, ви дуже нещасні?

Есмеральда. Мені так холодно.

К. Без світла! Без вогню! У воді! Це жахливо!

Есмеральда. Так. День сяє для. Всіх. Чому ж мені дано тільки ніч?

К. А чи знаєте ви, чому ви тут?

Есмеральда. Здається, знала. Але тепер я вже нічого не знаю. Я б хотіла вийти звідси, пане. Мені холодно, мені страшно, і щось холодне повзає мо тілу.

К. Гаразд, ідіть за мною.

Есмеральда. О! Ця крижана рука смерті. Хто ж ви? А, це той священик! Добивайте!

К. Ви боїтесь мене? Невже ви боїтесь мене?

Есмеральда. Так, кат завжди знущається із засудженої. Ось уже скільки місяців, як він переслідує мене, погрожує мені, лякає мене! Боже мій, яка я була щаслива, доки він не появився. Це він кинув мене в цю безодню! О небо! Це він убив... Це він його вбив! Мого Феба! О мерзенний! Хто ви? Що я вам зробила? Ви мене ненавидите? Чого ви хочете від мене?

К. Я кохаю тебе. Чуєш? Я кохаю тебе!

Есмеральда. Та яке ж це кохання!

К. Кохання проклятого!

Есмеральда. О мій Феб!

К. Не вимовляй цього імені! Не вимовляй його! О нещасні ми! Це ім'я занапастило нас. Благаю, якщо у тебе є серце, не відштовхуй мене. Я кохаю тебе!

Есмеральда. Подивіться-но, отче! У вас під нігтями кров!

К. Ну гаразд, хай! Ображай мене, глузуй з мене, звинувачуй мене, але ходімо звідси, ходімо! Поспішаймо! Це призначено на завтра, кажу тобі.

Есмеральда. Що сталося з моїм Фебом?

К. А, ви безжалісні!

Есмеральда. Що сталося з Фебом?

К. Він помер!

Есмеральда. Помер! Тоді навіщо ж ви кажете мені про життя? Іди геть, потворо! Геть, убивце! Дай мені вмерти! Нехай кров нас обох вічною плямою ляже на твоєму лобі. Бути твоєю, священику! Ніколи! Ніколи! Ніщо нас не з'єднає. Навіть пекло! Іди геть, проклятий! Ніколи!

К. Кажу тобі, він помер!

Ведуча. Есмеральда впала долілиць, і нічого більше не було чути в темниці, крім зітхання водяних крапель, що в мороці брижили калюжу.