Театральна студія "Дебют"

Картина друга

Галявина в лісі. Навколо багаття сидять всі місяці. Серед них пасербиця. Місяці по черзі підкидають хмиз у вогонь. Січень.

Ти гори, костер, гори, До ранкової зорі, Щоб вогонь вночі зогрів Горобців та снігурів, Вовка на дорозі, Ведмедя в барлозі, Крука чорного з сичем Ще й зайчатко під кущем!

Всі.

Гори, гори ясно,

Щоби не погасло!

Квітень.

Ти гори, костер, гори,

Весняну смолу вари.

Хай із цього казана

Сік пахучий п'є сосна,

Хай ялини навесні

Зеленіють запашні.

Всі.

Гори, гори ясно,

Щоби не погасло!

Січень (до пасербиці). Ану, гостя дорога, підкинь і ти хмизу у вогонь. Він ще жаркіше горітиме.

Пасербиця (кидає оберемок сухих гілок).

Гори, гори ясно,

Щоби не погасло!

Січень. Добре сказала! Тепер вже не згасне. Мабуть, жарко тобі? Он як у тебе личко розчервонілося!

Лютий. Не дивно — просто з морозу до такого полум'я. У нас і мороз, і вогонь пекучі, один одного гарячіше. Не кожен стерпить.

Пасербиця. Нічого, я люблю, коли вогонь жарко горить.

Серпень. Це ми знаємо. Тому й пустили тебе до нашого вогнища.

Пасербиця. Спасибі вам. Двічі ви мене від смерті врятували. А мені вам у вічі дивитись соромно... Загубила я вашу каблучку...

Квітень. Загубила? Ану, відгадай, що в мене в руці!

Пасербиця. Та невже?..

Квітень. Відгадала. Бери свою каблучку. Добре, що ти її не пожалкувала. Бо не побачила б ти більш ні каблучки, ні нас. Носи її, і завжди тобі тепло й ясно буде — і в холод, і в метелицю, і в осінній туман.

Пасербиця. Ось і повернулася до мене моя щаслива каблучка! Була вона мені дорога, а тепер ще дорожча буде. Боюсь тільки з нею додому повернутись — коли б знову не відібрали...

Січень. Ні, вже не відберуть. Нікому відбирати. Поїдеш ти до себе додому і будеш повною господинею. Тепер вже не ти до нас, а ми до тебе в гостину ходитимемо.

Травень. Всі по черзі перегостюємо. Кожен із своїм подарунком прийде.

Вересень. Ми, місяці, народ багатий. Зумій тільки подарунки від нас приймати. Будуть у тебе в садку такі дерева, такі квіти, ягоди й яблука, яких ще й на світі не було!

Січень. А поки що ось тобі ця скриня. Не з порожніми ж руками повертатися тобі додому від братів-місяців. Ану, наміряй обнови!

Місяці оточують її. Коли вони розходяться, пасербиця вже в новій сукні, в новій шубці, в нових черевичках.

Квітень. Яка ж ти красуня! І сукня тобі до лиця, І шубка. Та й черевички по нозі.

Лютий. Шкода тільки в таких черевичках лісовими стежками бігати, крізь чагарі пробиратись. Мабуть, доведеться нам тобі й санчата подарувати. (Ляскає рукавицями.)

Гей, чи є у нас, звірята,

Розмальовані санчата,

Соболями вкриті,

Серебром оббиті?

Кілька лісових звірин — лисиця, заєць, білки — викочують на сцену білі санки на срібних полозах.

Крук (з дерева). Гаррні санчата, їй-право, гаррні!

Січень. Вірно, старий, гарні саночки. У такі не всякого коня запряжеш.

Травень. За кіньми справа не стане. Коней я дам — це гірших від санок.

Коні знамениті,

В золоті копита,

Гриви сріблом блискотять, —

Швидше вітру полетять!

(Ударяє в долоні. З'являються двоє коней.)

Березень. Ех, які коні! Тпрру! Добре ти прокотишся, та тільки без бубонців їздити невесело. Хай вже так, подарую тобі я свої бубонці. Дзвін

голосніший — путь веселіша!

Місяці оточують санки, запрягають коней, ставлять

скриню. Тим часом звідкись здалека долинає хрипке

гавкання, гарчання собак.

Голос солдата. Гей, гей! Чого стали, собачі дочки! Довезете — кісточок дам. Та не гризіться ви! Цитьте, кляті!

Голос професора. Хоч би швидше! Холодно!

Голос королеви. Жени що є духу! (Жалісно.) Я зовсім замерзла!

Голос солдата. Та не тягнуть!

Пасербиця. Королева!.. І вчитель з нею, і солдат... Звідки тільки в них собаки взялись?

Січень. Почекай — дізнаєшся! Ану, брати, підкиньте в наше багаття хмизу. Пообіцяв я цьому солдатові зогріти його біля нашого вогню.

Пасербиця. Зогрій, дідусю. Він мені й хмиз збирати допомагав, і одежу свою дав, коли мені було холодно.

Січень (братам). А ви що скажете?

Грудень. Якщо пообіцяв, то хай вже так і буде.

Листопад. Але ж солдат не сам їде.

Березень (дивиться крізь гілки). Так, з ним дідуган, дівчинка і дві собаки...

Пасербиця. Дідуган цей теж добрий — шубку для мене випросив.

С і ч е н ь . І справді — непоганий дідуган. Можна його пустити. А з рештою як же бути? Дівка та, видать, сердита.

Пасербиця. Хоч вона й сердита, та, може, злість у неї на морозі вимерзла. Он який голосок у неї жалісний став!

Січень. Ну що ж, подивимось. Та щоб вони до нас вдруге дороги не знайшли, ми там для них стежку прокладемо, де раніш її ніколи не було, та й потім не буде!

Ударяє патерицею. Дерева розступаються, і на галявину

виїжджають королівські сани, запряжені собаками. Собаки

гризуться між собою й тягнуть сани в різні боки. Солдат

поганяє їх. Собаки всією повадкою нагадують бабу й дочку.

їх легко впізнати. Сани зупиняються, не доїхавши до

вогнища, під деревами.

Солдат. От і вогнище! Не обдурив мене той дід. Здоровесенькі були, люди добрі! Дозволите погрітися?

Січень. Сідай-но та грійся!

Солдат (упізнавши його). А, хазяїн! Здоров! Веселий у тебе вогник. Тільки дозволь вже мені й їздців моїх до тепла примостити. Наше солдатське правило таке: спочатку начальство розквартируй, а тоді вже й сам на постій ставай.

Січень. Що ж, коли таке правило, то за правилом і роби.

Солдат. Будьте ласкаві, ваша величність! (До професора.) Просимо, ваша милість!

Королева. Ох, поворухнутися не можу.

Солдат. Нічого, ваша величність. Від огрієтесь. Ось я вас зараз на ніжки поставлю. (Витягає її із саней.) І вчителя вашого. (Кричить професорові.) Уставайте, ваша милість! Привал!

Королева й професор нерішуче підходять до вогнища. Собаки, підігнувши хвости, йдуть за ними.

Пасербиця (до королеви й професора). А ви ближче підійдіть — тепліше буде.

Солдат, королева й професор обертаються до неї і здивовано

дивляться на неї. Собаки, помітивши пасербицю, так і

сідають на задні лапи. Потім починають по черзі гавкати,

ніби питаючи одна в одної: «Вона?» —

«Невже вона?» — «Вона!..»

Королева (до професора). Дивіться, адже це та сама дівчина, що проліски знайшла! Тільки яка ж вона гарна стала!

Солдат. Так точно, ваша величність, вони самі. (До пасербиці.) Добривечір, добродійко! От і знов привелося нам зустрітися — аж утретє. Тільки вас тепер і не впізнати! Чисто королева!

Королева (цокочучи зубами від холоду). Що ти таке кажеш?

Солдат. Вибачайте, ваша величність, до слова припало. Ох, коні ж які знамениті! І в королівській стайні я таких не бачив. Чиї ж це?

Січень (показуючи на пасербицю). Ось хазяйка сидить!

Солдат. Маю честь поздоровити з покупкою!

Пасербиця. Не покупка це — подарунок.

Солдат. Воно ще й краще. Дешевше дісталося — дорожче буде.

Собаки кидаються на коней і гавкають на них.

Цитьте, звірюки! На місце! Допіру в собачу шкуру влізли, а вже на коней кидаються!

Пасербиця. Та й як же гавкають сердито! Наче лаються, тільки слів не розібрати. Чи то здається мені, ніби я вже чувала десь це гавкання, а де саме — не згадаю.

Січень. Може, й чувала.

Солдат. Ще б пак не чули! Вони ж з вами либонь в однім домі жили.

Пасербиця. У нас собак не було.

Солдат. Та ви придивіться краще, добродійко. Чи не впізнаєте?Собаки відвертають від пасербиці голови.

Пасербиця (сплеснувши руками). Ах! Не може бути.

Солдат. Може, й не може, а так воно й є.

Руда собака скавучить, підходить до пасербиці й лащиться до неї. Чорна намагається лизнути руку.

Королева. Бережись — вкусять!

Собаки лягають на землю, вимахують хвостами, качаються по землі.

Пасербиця. Ні, видно, тепер вони ласкаві стали. (До місяців.) Невже ж їм отак аж до смерті собаками й бути?

Січень. Навіщо? Хай вони в тебе три роки поживуть, дім та двір стережуть. А за три роки, якщо стануть вони смирніші, приведи їх під Новий рік сюди. Зніму я з них собачі шкури. А тепер, гості дорогі, пора мені про своє хазяйство подбати. Без мене й мороз не по-січневому тріщить, і вітер не так дме, і сніг не в той бік летить. Та й вам пора в путь-дорогу збиратись — он вже й місяць високо підвівсь. Він вам посвітить. Тільки проїжджайте швидше, поспішайте!

Солдат. Та ми й раді б поспішити, дідусю, тільки конячки наші волохаті більше гавкають, ніж везуть. З ними й до наступного року до місця не дотягнешся. От якби нас тими білими кіньми підвезли!

Січень. А ви попросіть господиню, може, вона вас і підвезе.

Солдат. Накажете попросити, ваша величність?

Королева. Не треба!..

Солдат. Ну, що ж поробиш... Гей ви, конячки лоповухі, лізьте знову в хомут! Хоч не хоч, а доведеться нам ще покататись на вас.

Собаки туляться до пасербиці.

Професор. Ваша величність!

Королева. Що таке?

Професор. Адже ж до палацу ще дуже далеко, а мороз, пробачте, січневий, суворий. Не доїхати мені, та й ви без шубки замерзнете.

Солдат. Га, ваша величність?

Собаки. Гав?

Королева (дивлячись вбік). Як же я її проситиму? Я ще ніколи й нікого ні про що не просила... А що як вона скаже — ні?

Січень. Та чого б ні? Може, й згодиться. Санки в неї просторі, на всіх місця вистачить.

Королева (похиливши голову). Не в тому справа!

Січень. А в чому ж?

Королева (похнюпившись). Та я ж з неї шубку зняла, втопити її хотіла, каблучку її в ополонку кинула... Та й не вмію я просити, мене цього не вчили. Я вмію тільки наказувати. Адже королева!

Січень. Он воно що! А ми й не знали!

Лютий. Ти нас у вічі не бачила, і ми тебе не бачили. Це хто, вчитель твій, чи що?

Королева. Так, учитель.

Лютий (до вчителя). Чого ж ви її такої звичайної справи не вивчили? Наказувати вміє, а просити не вміє. Де ж це чувано?

Професор. її величність вчилися тільки того, чого їм було вгодно вчитись.

Королева. Ну, коли вже про те йдеться, то за сьогоднішній день я багато чого навчилася! Більше пізнала, ніж від вас за три роки! (До пасербиці.) І послухай-но, любонько, підвези нас, будь ласка, в своїх санках. Я тебе за це по-королівському нагороджу!

Пасербиця. Спасибі, ваша величність. Я все маю.

Королева. От бачите — не хоче. Я ж казала!

Лютий. То ти, мабуть, не так просиш!

Королева. А як же ж треба просити? (До професора.) Хіба я не так сказала?

Професор. Ні, ваша величність, з погляду граматики ви сказали цілком правильно.

Солдат. Ви вже мені пробачте, ваша величність. Я людина невчена — солдат, в граматиці мало тямлю. Та дозвольте мені на цей раз повчити вас.

Королева. Ну, кажи.

Солдат. Ви б, ваша величність, не обіцяли їй більш ніяких нагород — досить вже їй наобіцяли! А сказали б просто: «Підвези, зроби ласку!» Ви ж не візника, ваша величність, наймаєте!

Королева. Здається, я зрозуміла. (До пасербиці.) Підвези нас, будь ласка! Ми дуже змерзли.

Пасербиця. Та як же ж не підвезти! Звичайно, підвезу! Я вам зараз і шуби дам, і вчителеві вашому, й солдатові. У мене їх у скрині багато.

Королева. Ну, спасибі тобі! За цю шубку я дам тобі дванадцять...

Професор (злякано). Ви знову, ваша величність!

Королева. Не буду, не буду!

Пасербиця дістає шуби. Всі, крім солдата, Одягаються.

(До солдата.) А ти чого ж не одягаєшся?

Солдат. Не смію, ваша величність, шинеля ж не по формі, не казенного зразка.

Королева. Нічого, у нас сьогодні все не по формі. Одягайся!

Солдат (одягаючись). Дозвольте мені на передку примоститись. З кіньми поратись — це не те, що з собаками. Справа знайома.

Січень. Сідай, служивий, вези їздців;. Та, гляди, шапку в дорозі не згуби. Коні в нас борзі, хвилинки обганяють, — не згледитесь, як вдома будете!

Пасербиця. Прощавайте, брати-місяіці! Не забуду я вашого новорічного костра!

Королева. І я не забуду!

Солдат. Бувайте здорові, хазяї! Зоставайтесь щасливі!

Весняні та літні місяці. Щаслива путь!

Зимові місяці. Дзеркалом дорога!

Сани рвучко рушають. Собаки з гавкотом біжать услід за ними.

Пасербиця (обертаючись). Прощавай, Квітню-місяцю!

Квітень. Прощавай, люба! Дожидай мене в гостину! |

Довго ще дзвенять дзвіночки, потім стикають. Розвидняється.

Січень. Догорай, костер, до тла,

Новорічна ніч пройшла.

Розлітайся, сивий дим,

По чагарнику рудім,

Пообплутуй стовбури,

Підіймайся догори!

Місяці. Догорай, костер, до тла, Новорічна ніч пройшла!

Квітень. Новорічна ніч пройшла, Гаснуть зорі спроквола. Із відчинених воріт Сонце йде на білий світ! Йде яскравий, сніговий День новий і рік Новий!

Місяці (повернувшись до сонця)

Гори, гори ясно,

Щоби не погасло!

Січень Понад поле, понад ліс

Виїжджає без коліс

Сонце золотаве,

Золото яскраве.

Не гримить, не гуркотить!

Ні копитом тупотить!

Місяці. Гори, гори ясно, Щоби не погасло!

Виходять Дід Мороз і снігуронька

Д.Мороз. Всім привіт! Дорослим і дітям!

Добрий вечір, добрий час.

Довелось мені спішити,

Щоб потрапити до вас.

Йшов дорогами крутими,

Через гори і ліси.

Побував я в селах і містах,

Був і в школах, і в дитсадках.

Та й до вас не забарився

На цім святі — опинився

В повітрі чую музику чарівну.

Дзвенить сніжинок гомін золотий

На Вкраїнську землю щедру і привітну

ступа невтомним кроком Рік новий.

Снігуронька. Добрий вечір милі друзі!

Рада бачити всіх вас

Шлю вітання щирі всім.

Щастя, радості бажаю

Нашим друзям дорогим.

Скажу вам по секрету, свято у нас починається незвичне, свято із сюрпризом.

Д.Мороз. Ми вас заінтригували? От і добре.

В чудеса не вірять люди не дарма

Бо давно вже всім відомо — їх нема.

Снігуронька. Але раптом, - так буває,

У найкращий день зими

Казка в гості завітає

І повіримо в чудо ми.

Добро і зло, як і завжди,

У кожного в житті зустрінуться.

Та в казці мешкають вони

На різних берегах.

Ми віримо, усе навколо зміниться

А казка і добро, і сміх

Залишаться у ніжних й трепетних ваших серцях.

Завіса відкривається. Мелодія.

Після щедрівок

Д.М. У цей щирий, добрий вечір

Сяють зорі на землі

Передам тобі хазяйство,

Мій онуче дорогий!

Будь господарем хорошим,

Щоб велись в країні гроші

Я вірю всі напасті можна подолати

Байдужість, кривду, скруту, зло

Я вірю, ми ще прийдемо до щастя

Хоч як би важко нам всім не було

Новий рік. З Новим роком вас вітаю

Здоров'я вам, щасливих, світлих днів

Хай вашу долю завжди осяває

Блакитне небо й золото ланів

Снігуронька. Надія і добро хай будуть з вами,

І світло в думах не згаса повік

Хай славиться прекрасними ділами

Наш непростий цей вік.

Д.М. Хай буде завжди злагода в родині,

Хліб на столі і совість у душі,

Хай буде щастя в кожного віднині,

Бо ми ж свої в цім світі, не чужі