| Головна » Файли » Новий Рік |
| 19.02.2015, 16:32 | |
НОВИЙ 2009 РІК
(Тиха мелодія) М.М. (ліс) Поляна лісова, занесена снігом . На поляну вибігають зайчики, а з дерева зіскакують білочки. Заєць 1. Як холодно, у мене лапки замерзли Заєць 2. У мене теж аж чотири лапки, а валянків жодного нема. Заєць 1. Ні шапки теплої, і рукавичок. Заєць 2. Ну, мерзни мерзни, куций хвіст. (2 р.) Б-р-р, б-р-р. Заєць 1. Я при думав! Давай у квача погуляємо, зігріємось хутчіш. Заєць 2. Давай, але удвох погано грати. Аби ще хтось підійшов. Заєць 1. Давай білочок покличемо. Заєць 2. Давай! Заєць 1,2. Білочки! Ідіть до нас грати у квача. Білочка 1,2. Добре. А як це? Заєць 1. Дуже просто. Доганяєш когось із нас, доторкаєшся і той квач. Заєць 2. А давайте у дерев'яного. Хто притулиться до дерева — той не квач. Згодні.
Всі. Згода. (іде гра) Білочка 1. Я квачую! (Здає квач Зайцю) Заєць 1. Тікайте всі скорічш, бо від мене не так легко втекти! (Заєць побіг за білочками, а ті на дерево — стриб) Заєць 1. Так не чесно (2 р.). Білочка 1, 2. А ти пострибай! Пострибай! Заєць 1, 2. Так не чесно! (До них з різних боків підбираються Лисиця і Вовк). Лисиця 1 (До звірят). Здрастуйте, мої хороші? А давайте я буду квачем! Іграки завзяті, хто це тут без мене хоче погуляти? Ви такі розумненькі! Ви такі гарненькі. Дивлюсь я на вас і мліє серденько. (В сторону). Дуже апетитні! Ніде правди діти Хочеться нестримно хоч одного з'їсти Ворон. Карр! Карр! Карр! Не вірте! Вона хоче поживитися, бач як співа деферанти, слюну розпустила, видно ще з учора нічого не їла. Вовк. Притрушу я зайців перцем, петрушкою й часником, ох, аж слюна побігла, - і проковтну одним ковтком. Аж два зайці! - треба поживиться на сніданок буде офігенна піца. Ні! Я квачую! Я вас всіх переловлю. (За цим всім спостерігає пасербиця. Починає сміятися, сміється дзвінко) Ворон. Карр! Карр! По дорозі йде солдат. Вовча смерть у нього за плечима і лисиччина теж! Карр! Карр! Лисиця. Вже і пожартувати не можна. У цьому глухому лісі ніхто не розуміє жартів. Вовк. Які тут жарти! Треба (брати ноги задні) линять звідси поки не пізно! (Спочатку тихенько виходять зі сцени, та раптом зриваються навтікача). Солдат. Доброго здоров'я! Красуня. Чому ти так радієш? Скажи, може і я з тобою посміюсь. Пасербиця. Та ви не повірите! Солдат. Чому б то? Повірю не повірю, а на обман не дамся. Пасербиця. Тут зайці із білочками у квача грали, а лисиця з вовком за ними спостерігали. І як вміло від них зайчата втекли. Та вони по-нашому розмовляли! Ха-ха-ха! Сміхота! Ви мені не вірите? Солдат. Чому ж ні. День сьогодні такий, старому року кінець — новому початок. Під Новий рік ще і не таке трапляється. Пасербиця. Та ну? Солдат. Розповідав колись мій дід, що напередодні Нового року довелось йому якось зі всіма 12-тьма місяцями зустрітись. На все життя запам'ятав і внукам своїм розповів. Пасербиця. Хіба це можливо, щоб зима з літом, а весна з осінню зустрілась? Разом вони ніяк не можуть бути. Солдат. Чого не знаю, того не знаю. А ти чому в такий холод у ліс прийшла? Пасербиця. Не сама я сюди прийшла, мачуха мене відрядила по хмиз. Солдат. Значить ти сирота? Ну, давай я тобі допоможу, а потім за своє діло візьмусь. Пасербиця. А яке у вас діло? Солдат. Ялинка мені потрібна найкраща. Пасербиця. Я для кого ж така ялинка? Солдат. Як, для кого? Для королеви. Завтра у нас гостей буде — повний палац. Королева буде Новий рік відзначати. У неї батьки померли, от і осталась вона — 14-літня дівчинка повною хазяйкою у себе вдома. Пасербиця. То вона сирота? Жалко її. Солдат. Жалко! Нема кому її навчити уму-розуму. Ось яка гарна ялинка. Ну, пора додому. Пасербиця. Ні, ходімте я вам покажу кращу ялиночку. (Виходять).
Грудень. Ну, брате, приймай хазяйство. Ніби все у мене в порядку. Снігу досить. Ми свій час за хмарами з дощем прожили, а вам і сонечком погратися можна. Січень. Спасибі, брате. А що, лід на річках міцний, а народ лісовий як? Грудень. Як і мусить бути. Дехто спить у барлозі, хто стрибає, хто бродить лісом. Ось як зараз, їх позву, сам побачиш. Співає: Звірі лісові, жителі хащ і пустель! Всі збирайтеся до нас Всіх перерахувати час Сірий вовк. Лисиця. Борсук. Куцих зайців — сорок штук! Ну тепер куниці, білки. Ще лісний народець мілкий - Галки, сойки і ворони Всіх вас разом — мільйони. Звірі. Всіх нас разом - мільйони! (2 р.) Січень. Ух! Нарешті всіх перерахували. А тепер треба до свята підготуватись. Махни рукавом — адже ти ще тут хазяїн. Подуй вітром, помети завірюхою, засип ліс сріблистими сніжинками!
Грудень. Мої вірні слуги — сніжні завірюхи. Заметіть всі путі, щоб у хащі не пройти! Ні людям ні звірям, ні злим бузувірам! Солдат. Заметіль яка розігралась. Бери свій хмиз і йди додому, на мене не чекай. Пасербиця. Гляньте-но! Гляньте! Солдат. Що там таке? Пасербиця. Два діда в шубах он там за деревами стоять.
Солдат. То дерева одягли свої шапки. У новорічну заметіль ще й не те може примаритись. (Виходять)
Дід 1. Пішли? Дід 2. Пішли (Дивиться вдалеч з-під долоні). Он-он де вже вони — з гірки спускаються. Дід 1. Ну, мабуть, це твої останні гості. Більше в цьому році людей у нас в лісі не буд. Клич братів новорічне вогнище розкладати, смоли курити, мед на весь рік варити. Дід 2. А хто вогню принесе? Голос з хащі. Весняні місяці! Дід 2. Хто жар роздуватиме? Голоси. Літні місяці! Дід 2. Хто жар заливатиме? Голоси. Осінні місяці! В глибині лісу в різних місцях мелькають чиїсь постаті. Крізь гілки світяться вогні. Дід 1. Що ж, брате, всі ми ніби зібрались — увесь рік. Замикай ліс на ніч, щоб ні ходу, ні виходу не було. Дід 2. Добре, замкну! Віхола-метелиця Хай по лісі стелеться! Хай курить, Хай димить, Замітає землю вмить.
Розіпнись, хуртовина, Перед лісом, як стіна. Ключ, замок, - Білий сніг, Щоб ніхто пройти не міг! Королева. Ненавиджу писати! Всі пальці в чорнилі (скиглить). Професор. Ви маєте рацію, ваша величність. Це найнеприємніше заняття, але я вас насмілюсь попросити: чи не будете ви такі ласкаві написати ще чотири рядочки. Королева. Добре, диктуйте (бурчить). Професор. Травичка зеленіє, сонечко блищить, ластівка з весною в сіни до нас летить. Королева. Я напишу тільки трав-ка — зе-не-м-м-... Заходить канцлер. Канцлер. Доброго ранку, ваша величність. Кланяюсь низько і прошу вас підписати три звернення і один рескрипт. Королева. Ще писати? Добре, але я не буду більше писати. Давайте всі ваші папірці. Канцлер. Дякую вам, дякую, ваша величність. А тепер прошу поставити резолюції на цьому проханні. Королева. Що я повинна написати? Канцлер. Або “стратити” або “помилувати”. Королева. “Стра-ти-ти” , “по-ми-лу-ва-ти”. Напишу “стратити” - це слово коротше. (Канцлер пішов).
Професор. (Зітхаючи). Нічого сказати “коротше!” Королева. Про що ви? Професор. Ох, ваша величність, що ви написали. Ви вирішили долю людини, навіть не задумуючись над цим. Королева. Не можу я писати і думати одночасно! Якби я весь час думала, то мабуть би вже втратила розум. Але, на щастя, я вас ніколи не слухаю! Ну, прощайте, наш урок закінчений. Сьогодні у переддень Нового року в мене багато справ. Професор. Як побажаєте, ваша величність. Королева. Скажіть, професоре, що б ви зробили із звичайнісінькою ученицею, якби та не захотіла відповідати на ваші запитання? Професор. Не смію сказати, ваша величність. Королева. Нічого, я дозволяю! Професор. (тихо) Поставив би... в куток! Королева. В цей чи той (тягне трон). Я б хотіла стояти тут. Бідна проста учениця! Ви — жорстока людина. Я вас можу стратити, навіть сьогодні, якщо я захочу! Професор (падає навколішки). Ваша величність, чим я вас прогнівив? Королева. Що б я не сказала, ви кажете, що це не так. А я люблю, коли зі мною згідні. Професор. Ваша величність, клянусь життям, більше з вами я не буду сперечатись. Королева. Добре. Запитайте мене про що-небудь. Професор. Скільки буде шість помножити на шість? Королева. Шість на шість? Одинадцять. Професор. Правильно! А скільки... Королева. Скільки та скільки! Яка-бо ви допитлива людина! Питає, питає... Краще самі розкажіть мені щось цікаве. Професор. Розказати щось цікаве, ваша величність? Про що саме? Королева. Ну, не знаю. Щось новорічне. Адже ж завтра Новий рік. Професор. Ваш покірний слуга!.. Рік, ваша величність, складається з дванадцяти місяців... Королева. Он як? Справді? Професор. Абсолютно точно, ваша величність. Місяці звуться: січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень... Королева. Ого, скільки їх! І ви знаєте всі на ймення? Яка у вас чудова пам'ять! Професор. Дуже вдячний, ваша величність. Серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень. Королева. Подумати тільки! Професор. Місяці йдуть один по одному. Тільки скінчиться один місяць, зразу ж починається другий. І ніколи ще не бувало, щоб лютий настав раніше січня, а вересень раніше серпня. Королева. А якби я схотіла, щоб зараз настав квітень? Професор. Це неможливо, ваша величність. Королева. Ви знову? А якщо я видам такий закон і поставлю печатку. Я хочу... Професор. Це не допоможе. Це природа! Та й навіщо вам такі зміни у календарі. Адже, кожен місяць приносить свої подарунки. Грудень, січень і лютий — ковзани, Новорічну ялинку, а в квітні — і з-під снігу виглянуть перші проліски. Королева. Я хочу, щоб був квітень. Я хочу пролісків. Я їх ніколи не бачила. Професор. Побачите! Через якихось 90 днів, побачите. Королева. Я не чекатиму і дня. Завтра, щоб на моєму столі були проліски. Професор. Ваша величність, по законам природи...
Королева. Я видам новий закон природи. Ей, хто там. Пришліть до мене канцлера. А ви сідайте за мою парту і пишіть. Ми, королева, наказуємо доставити на Новий рік в палац повну корзину пролісків, того хто виконає нашу найвищу волю, ми нагородимо по-королівськи (думає). Придумала. Ми дамо стільки золота, скільки вмістить ця корзина, подаруємо шубу оксамитову на сивій лисиці і дозволимо брати участь у нашому Новорічному карнавалі. Ну, написали. Як ви повільно пишете! Професор. “На сивій лисиці”. Я вже давно не писав. Королева. Сам не пише, а мене заставляє, який хитрий. Канцлер ставте печатку, а я підпишусь. Все. Постарайтесь зробити так, щоб кожен, чуєте, кожен в місті знав цей королівський указ. Канцлер. Так, так, воля ваша, королево! Виходять два глашатаї Глаш. 1. Слухайте всі! Глаш. 2. Слухайте всі! І не кажіть, що ви не чули. Глаш. 1. Під Новий рік ми видали указ — нехай сьогодні цвітуть проліски у нас. Глаш. 2. Травка зеленіє, сонечко блищить, ластівка з веною в сіни до нас летить! Глаш. 1. Хто заперечити посміє, Що ластівка летить, Що травка зеленіє І сонечко блищить. Глаш. 2. А в лісі квітне пролісок, А не метіль мете. Та піде той на каторгу Хто скаже; не цвіте?! Глаш. 1. Тому наша милість наказує і волі моїй бути: доставити на Новий рік в палац повну корзину пролісків. Глаш 2. Того, хто виконає наказ, ми нагородимо по-королівськи. Глаш. 1. Ми виділимо йому стільки золота, скільки вміщає корзина. Глаш. 2. Подаруємо оксамитову шубку на сивій лисиці. (Звуки фанфар) Глаш. 1. Струмки біжать в долину Зимі прийшов кінець Глаш. 2. Ви пролісків корзину Несіть мерщій в дворець. Глаш. 1. Нарвіть ви рано-вранці Тих пролісків простих Глаш. 2. І вам дадуть бажаних Корзину золотих Глаш. 1. Спішіть! Шукайте! Знаходьте! Глаш. 2. Приходьте! Отримуйте! Озолочуйтесь. Маленький будиночок на околиці міста. Жарко топиться піч. За вікнами метелиця. Сутінки. Баба викачує тісто. Дочка сидить перед вогнем. Біля неї на підлозі кілька кошиків. Вона перебирає кошики. Спочатку бере до рук маленький, потім більший, потім найбільший. Дочка. (тримаючи в руках маленький кошик). А що, мамо, в цей кошик багато золота ввійде? Баба. Та чимало. Дочка. На шубку вистачить? Баба. Чого там — на шубку, донечко! На ціле придане вистачить — і на шубки й на спіднички. Дочка. Ну, а цей?
Баба. А тут вже нема чого й казати! На золоті їстимеш-питимеш, у золоті ходитимеш, в золото взуєшся, золотом вуха завісиш. Дочка. Ну, то я цього кошика й візьму! (Зітхаючи). Одна біда — пролісків не знайти. Мабуть посміятися з нас схотіла королева. Баба. Молода ще, от і вигадує всяку всячину. Дочка. А може, під кучугурами вони й ростуть самі собі потихесеньку? От надіну я свою кожушинку та й спробую пошукати. Баба. Що ти, донечко! Та я ж тебе й за поріг не випущу. Глянь у віконце, яка завірюха розгулялась. А до ночі хіба ж таке ще буде! Дочка (хапає найбільший кошик). Ні, піду — та й усе. Хіба ж пощастить колись до палацу потрапити, до самої королеви на свято? Та ще цілий кошик золота дадуть. Баба. Замерзнеш у лісі! Дочка. Ну, так ви самі до лісу йдіть, наберіть пролісків, а я їх до палацу віднесу. Баба. Чи ж тобі, донечко, рідної матері не шкода? Дочка. Та хоч і шкода вас, та й золота шкода, а ще більше себе шкода! Ну, хіба ж вам важко? Завірюхи не бачили? Закутайтесь тепленько та йдіть. Баба. Хороша дочка, що й казати! В таку непогідь хазяїн собаки на вулицю не вижене, а вона матір жене. Дочка. Еге ж, вас виженеш! Ви й кроку для дочки не ступите. Баба. Та цить, донечко, цить, не плач! Ось поїж-но пиріжка гарячого. Дочка. (крізь сльози). Не треба мені пиріжків! Ну, коли не хочете самі йти й мене не пускаєте, то нехай хоч сестра піде. Ось прийде вона з лісу, а ви її знов туди пошліть. Баба. Та й справді! Чого б не послати? Ліс недалечко, збігати недовго. Набере вона квіточок, ми з тобою їх до палацу віднесемо. А замерзне... То, значить, така вже її доля. Хто за нею плакати стане? Дочка. Ну от, нехай і піде до лісу. Дамо їй кошика щонайбільшого, отого, що я для себе вибрала. Баба. Що ти, донечко! Цей кошик новий, недавно куплений. Шукай його потім у лісі. Ось цього дамо — і пропаде, так не шкода. Дочка. Та це малий дуже! Баба. Що там надворі, мете? Пасербиця. Так мете, що ні землі, ні неба не видно. Наче по хмарах ідеш. Ледве додому добралася. Баба. На те й зима, щоб віхола була. Дочка. Ну що, зогрілася? Треба тобі ще декуди збігати. Пасербиця. Куди ж це? Далеко? Баба. Не так-то й близько, та й не далеко. Дочка. До лісу. Пасербиця. До лісу? Чого? Я хмизу багато привезла, на тиждень вистачить. Дочка. Та не по хмиз, а по проліски! Пасербиця (сміючись). Хіба що по проліски! У таку віхолу! А я зразу й не добрала, що ти жартуєш. Злякалася: нині й загинути неважко — сніг так і валить, так і кружляє. Дочка. Я й не жартую. Ти хіба про наказ не чула? Пасербиця. Ні. Дочка. Нічого ти не чуєш, нічого не знаєш! По всьому місту про це говорять. Тому, хто сьогодні пролісків набере, королева цілий кошик золота дасть, шубку на сивій лисиці подарує і в своїх санках по місту прокатить! Пасербиця. Та які ж зараз проліски? Адже ж зима...
Баба. Навесні за проліски не золотом платять, а міддю. Дочка. Та що там балакати! Ось тобі кошик. Іди та без пролісків не повертайся! Пасербиця закутується хустиною, бере кошик і виходить. Мовчанка. Баба (озирнувшись на двері). І двері за собою як слід не причинила. Он як дме! Замкни двері, донечко, гарненько. І збирай на стіл. Вечеряти пора. Ліс. На землю падають великі клапті снігу. Темні сутінки. Пасербиця пробирається крізь високі замети. Кутається в подерту хустину. Дме на закляклі руки. В лісі стає все темніше і темніше. З верхівки дерева шумно падає грудка снігу. Пасербиця (здригається) Ох, хто там? (Озирається). Снігова шапка впала, а мені вже примарилось, ніби хтось на мене з дерева плигнув... А кому тут бути в таку пору? Звірі — і ті по своїх норах поховались. Сама я в лісі. (Пробирається далі. Запинається, заплутується в чагарях, спиняється). Не піду далі. Тут і залишусь. Все одно, де замерзати. Білка. Не спи, замерзнеш! Пасербиця. Що таке? Хто це сказав? Хто тут, хто? Ні, мабуть, почулося мені. Просто шишка з дерева впала й розбуркала мене. А мені гарне щось приснилося, і навіть тепліше стало. Що ж це мені приснилося? І не згадаю відразу. Ах, он воно що! Ніби мати моя по кімнатах з лампою іде, і вогник мені просто в очі світить. (Підводить голову, отряхує рукою сніг з вій). А й справді щось світиться, он-он, вдалині. Треба йти. Ох, ноги не йдуть, задубіли зовсім! Невже вогнище? Так і є. Чи то мариться мені, чи ні, а тільки чую я, що хмиз на вогні потріскує. (Іде далі, розсуваючи й підводячи лапи густих високих ялин). Січень. (кидаючи у вогонь оберемок хмизу). Гори, гори ясно, - Літо буде красне, А зима тепліша, А весна миліша. Всі. Гори, гори ясно, Щоби не погасло! Червень. Гори, гори ясно, - Ягід буде рясно! Де сніги біліші, - Буде ще рясніше! Травень. Квіти скрізь яснітимуть, Бджоли мед носитимуть. Липень. На полях пшениця Буде колоситься. Всі. Гори, гори ясно, Щоби не погасло! Пасербиця (уклонившись). Добривечір. Січень. І тобі вечір добрий. Пасербиця. Якщо не заваджу я вашій бесіді, дозвольте мені біля вогнища погрітися. Січень. Ну, як брати, по-вашому? Дозволимо чи ні? Лютий (хитаючи головою). Не бувало ще такого зроду, щоб хтось, крім нас, коло цього вогнища сидів. Травень. Та й воно хоч і не бувало, а коли прийшов хтось до нашого вогнику, то нехай вже гріється. Квітень. Хай гріється. Від цього жару не зменшиться. Січень. Ану, підходь, красуне, підходь, та гляди, щоб не опектися. Бач, вогнище в нас яке — так і палахкотить.
Пасербиця. Спасибі, дідусю. Я близько не підійду, я осторонь стану. (Підходить до вогню обережно, щоб нікого не зачепити, не штовхнути, і гріє руки). От добре як! До чого ж вогонь у вас легкий та жаркий. Аж до серця тепло стало. Відігрілася я. Спасибі вам. Недовга мовчанка. Чути тільки, як тріщить багаття. Січень. А що це в тебе в руках, дівчино? Кошик, чи що? По шишки, абощо, ти прийшла під самісінький Новий рік, та ще в таку метелицю? Лютий. Лісові теж відпочити треба — не все ж його оббирати! Пасербиця. Не своєю волею я прийшла і не по шишки. Серпень. (посміхається). То, може, по гриби? Пасербиця. Не по гриби, а по квіти. Прислала мене мачуха збирати проліски. Березень. (сміючись і штовхаючи під бі Квітень-місяць). Чуєш, братику? Проліски збирати! Значить, твоя гостя, приймай! Всі сміються. Пасербиця. Я б і сама посміялася, та не до сміху мені. Наказала мені мачуха без пролісків додому не вертатись. Лютий. Навіщо їй серед зими проліски знадобилися? Пасербиця. Не квіти їй потрібні, а золото. Обіцяла наша королева цілий кошик золота тому, хто принесе до палацу кошик пролісків. От мене й послали до лісу. Січень. Кепська твоя справа, голубонько. Не час тепер для пролісків, треба Квітня-місяця чекати. Пасербиця. Я й сама те знаю, дідусю. Та дітися мені нікуди. Ну, спасибі вам за тепло та за ласку. Коли перешкодила вам, не гнівайтесь. (Бере свій кошик і поволі йде до дерев.) Квітень. Зажди, дівчино, не поспішай! (Підходить до Січня і кланяється йому.) Братику Січню, відступи мені на годину своє місце. Січень. Я б відступив, та не бувати Квітню раніше Березня-місяця. Березень. Ну, за мною діло не стане. Що ти скажеш, братику Лютий? Лютий. Та вже добре, і я відступлю, сперечатись це буду. Січень. Коли так, будь по-вашому! (Вдаряє об землю льодовою патерицею.) Не тріщіть ви, морози, У дрімучім бору, На сосні, верболозах Не гризіть ви кору! Годі вам пташенят Заморожувать, У барлогах звірят Вихолоджувать! В лісі стає тихо. Метелиця вщухає. Небо вкривається зорями. Січень. Ну, тепер твоя черга, братику Лютий! (Передає свою патерицю волохатому й кривому Лютому.) Лютий (вдаряє патерицею об землю). Вітри, бурі, урагани, Дмухайте щосили. Хуги, вихорі, бурани, Розгуляйтесь сміло! Ви женіть над нашим краєм Хмар пухнастих зграю! Хай над полем та над гаєм Віхола гуляє! У вітах гуде вітер. Галявиною кружить віхола, підіймає снігові вихори. Лютий. Тепер твоя черга, братику Березень! Березень бере патерицю, і вона в його руках перетворюється у велику гілку, вкриту бруньками. Березень. Сніг тепер уже поблід, Потемнішав в полі. На озерах тріснув лід, Наче розкололи. Линуть хмарки навпростець, Веселіше в лісі. Зацвірінькав горобець У селі на стрісі. Тануть далі голубі У веснянім світлі, І сріблясті на вербі Котики розквітли.
Сніг навколо темніє й осідає. Починається капотіння. На деревах, як і на патериці, з'являються бруньки. Березень. Ну, тепер ти бери патерицю, братику Квітню! Квітень бере патерицю. На ній зразу ж розпускається молоде зелене листя. Квітень прикладає до вуст сопілку, грає на ній коротку задирливу пісеньку, а потім каже дзвінко, на весь хлоп'ячий голос. Квітень. Розбігайтеся, струмки, Дзюркотіть по полю. Виповзайте, комашки, Із щілин на волю! Прокидайся, темний ліс, Слухай пісню Квітня! Розцвітайте всюди й скрізь Проліски блакитні! В лісі й на галяві все змінюється. Тане останній сніг. На горбочках під деревами з'являються блакитні квіти. Навкруг капотить, тече, дзюрчить. Пасербиця стоїть, занімівши від подиву. Квітень. Чого ж ти стоїш? Поспішай. Нам з тобою тільки одну годинку брати подарували. Пасербиця. Та як же все це сталося? Невже ж заради мене весна серед зими настала? Очам своїм повірити не смію! Квітень. Вір, не вір, а біжи швидше проліски збирати! Бо зима повернеться, а в тебе ще кошик порожній. Пасербиця. Біжу, біжу! (Зникає між дерев.)
| |
| Переглядів: 542 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |